Герої АТО. Випускники нашої школи

Коваленко Юрій Вікторович

   Народився 16 липня 1977 року в місті Бершаді. 

   Батько Юрія Вікторовича був військовим, тому до 1988 року Юрій проживав в м. Петропавловськ-Камчатському. Після повернення в Україну він навчався у Бершадських середніх школах №2 і №3. Юнак завжди був відповідальним, наполегливим та зразковим учнем. Багато займався спортом.

   У 1994 році закінчив середню школу №3 та вступив до Одеського військового інституту сухопутних військ. Після його закінчення пройшов шлях від лейтенанта до підполковника, був заступником командира полку спеціального призначення.

    За багато років бойової служби в лавах 3-го окремого полку спеціального призначення він став справжнім професіоналом та талановитим командиром. Вимагав від бійців досконалого володіння всіма видами зброї та бойової техніки. Вивчати тактику, опановувати рукопашний бій, а також навчав підлеглих науці виживання в екстремальних умовах та інших хитрощів військового мистецтва, вкрай необхідних спецпризначенцю на війні.

   З перших тижнів проведення АТО Юрій Коваленко зі своїм загоном виконував бойові завдання з охорони важливих об’єктів, супроводжував військові вантажі, неодноразово брав участь у рейдах, зачистках та інших бойових операціях.

    Вище командування довірило Коваленку, який продемонстрував свої лідерські здібності в бойових умовах, очолити зведений розвідувальний загін, до складу якого входили спецпризначенці та воїни окремої механізованої бригади. Під його командуванням розвідувальний загін, попри затятий опір терористів, з боями вийшов на визначений рубіж та закріпився на ньому. Такий маневр забезпечив прохід підрозділів Збройних Сил України та прикордонників для прикриття державного кордону України. За що офіцер був удостоєний  військового звання «підполковник».

    Особисто ним сплановано  та реалізовано прорив розвідувального загону крізь бойові ряди терористів у районі населеного пункту Ізварине та були перекриті  основні напрямки висування сил супротивника, зброї та бойової техніки на територію України.

    15 липня 2014 року в одному із запеклих боїв розвідувальний підрозділ потрапив під мінометний обстріл терористів, під час якого підполковник Юрій Коваленко загинув від важких поранень.

    Указом Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України за особисту мужність і героїзм, виявленні при захисті суверенітету та територіальної цілісності України, заступника командира загону спеціального призначення підполковника Юрія Коваленка присвоєно звання  Героя України.

 Дремлюх В’ячеслав Анатолійович

 Народився 23 вересня 1991 року в місті Бершаді. Навчався у Бершадській ЗОШ І - ІІІ ступенів  №3, запам’ятався  добрим і веселим хлопцем, завжди  усміхнений, наполегливий, емоційний, активний учасник шкільних заходів та спортивних секцій. Щира його посмішка зворушувала серця. Людина високої волі… Не боявся труднощів, не пасував перед проблемами. Девізом його життя були слова «Все буде добре».

 Після закінчення школи вирішив вступити до лав Збройних Сил України, де проходив службу стрільцем-помічником гранатометника батальйону охорони військової частини.

 Прийнявши присягу на вірність українському народові  у важку для держави годину, не вагаючись, став на її захист.

Віддав життя за свободу і незалежність Вітчизни під містом Іловайськом.

Указом Президента України за особисту мужність та героїзм, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дремлюх В’ячеслав нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

• 
  
• 
  
• 
  
• 
  
• 
  
• 
  
• 
  
• 
  
• ЖИТЕЙСКИЕ ИСТОРИИ
• ИСТОРИЯ СОВРЕМЕННОСТИ

Отец Героя Украины Юрия Коваленко едва не покончил с собой в знак протеста против беззаконии

Тамара КОМАРНИЦКАЯ, специально для «ФАКТОВ» (Винница)

09.09.2015

Пять лет назад офицер спецназа Юрий Коваленко защитил своего отца-инвалида от избивавших его пьяных хулиганов. Не побоялся в одиночку остановить двенадцать зарвавшихся мужиков с палками в руках. Однако правоохранители поначалу сочли, что виновны в драке именно Юрий и его отец. Затем, правда, разобрались, что они пострадавшие. Ситуация вроде простая, говорит Виктор Алексеевич Коваленко. Однако виновники драки, нанесшие ему, военному пенсионеру, ликвидатору аварии на ЧАЭС І категории, тяжелые телесные повреждения, до сих пор не наказаны. Вот и вынужден он, офицер-подводник в отставке, в поисках справедливости обивать пороги служебных кабинетов правоохранителей.

«После гибели Юры осиротели не только его дочери, но и мы — родители»

— Виктор Алексеевич, поздравляю с вручением семье Золотой звезды Героя Украины, которой удостоен ваш сын Юрий. К сожалению, посмертно…

— Мой сын, подполковник 3-го отдельного полка спецназначения оперативного командования «Юг» Сухопутных войск Вооруженных Сил Украины, уже с первых дней антитеррористической операции воевал в Донбассе вместе со своим боевым подразделением. Когда в телефонном разговоре я спрашивал его о ситуации на востоке страны, сын отвечал коротко: «Служу, папа». Он был очень скромным и немногословным человеком, умел хранить военную тайну. Так что выудить из него какую-либо информацию никто из родственников не мог.

О том, как Юрий служил в Донбассе, я узнал от его боевых побратимов уже после его гибели. Руководимый Юрой разведотряд выполнял боевые задачи по охране важных объектов, сопровождал колонны с военными грузами, принимал участие в наступательных операциях и зачистках нашей территории от боевиков. Бойцы вспоминали, что Юра никогда не прятался за их спинами, в бой всегда шел первым. В июне-июле прошлого года отряд под командованием сына выполнял боевые задачи на границе Украины с Россией, именно их группа прикрывала колонны силовиков, направлявшихся на Довжанский и Краснопартизанск. Эти операции были осуществлены без потерь. А еще отряд трижды штурмовал пропускной пункт «Изварино», очищая его от боевиков. Однако нашим бойцам трижды поступала команда отступать, и боевики снова занимали пункт. В одном из тяжелых боев 15 июля прошлого года Юрий погиб неподалеку от села Провалье. Всего день не дожил до своего 37-летия… По одним данным, он получил ранения, несовместимые с жизнью, вследствие обстрела из «Градов», по другим — попал под минометный огонь. Вместе с сыном погибли еще восемь бойцов спецназа.

Похоронили мы Юру в селе Флорино под Бершадью, рядом с его младшим братом Виталием, трагически погибшим 30 декабря 2007 года.

*Юрий Коваленко погиб в прошлом году под селом Провалье, всего день не дожив до своего 37-летия

Когда я лечился в винницкой больнице для чернобыльцев, познакомился с генерал-майором в отставке Николаем Лунгу, который служил вместе с Юрием. Так вот, он отзывался о сыне как об очень мужественном человеке. И в представлении президента Петра Порошенко о присвоении сыну звания Героя Украины указано, что Юрий удостоен этой чести за исключительное мужество, героизм и самопожертвование, проявленные в защите государственного суверенитета и территориальной целостности Украины, за верность воинской присяге.

— У Юрия был достойный пример — его отец, кадровый военный.

— Да, я бывший морской офицер, служил на атомных подводных лодках, много лет провел на Камчатке, на Краснознаменном Тихоокеанском флоте. Юра с детства тоже мечтал стать морским офицером, однако тогда не прошел медицинскую комиссию по состоянию здоровья. По окончании Одесского института Сухопутных войск стал служить в спецназе. Высокий крепкий парень, ростом он пошел в своего деда — моего отца. С гибелью Юры мы все осиротели. И родители, и его жена Таня, и дочери — 15-летняя Леночка и пятилетняя Русланка.

Девочки очень скучают по отцу, и я не знаю, как их утешить. После гибели сына его семье, слава Богу, выделили двухкомнатную квартиру в Кировограде. Ведь до того они более десяти лет скитались по съемным квартирам. А еще я озабочен тем, почему моим внучкам не выдают удостоверение членов семьи погибшего воина АТО, которое предоставляет ряд льгот…

«Часто после разговора с милицейскими следователями я вынужден был жаловаться на них в прокуратуру»

— Виктор Алексеевич, ваше шокирующее заявление о намерении самосожжения в День независимости не оставило равнодушными многих людей. Вы отмечали, что вынуждены пойти на этот отчаянный шаг в знак протеста против беззакония и произвола в правоохранительных органах.

— Я устал бороться с нашей бершадской милицией, прокуратурой, судом… 26 июля 2010 года на берегу реки Берландинка в Бершади меня жестоко избила пьяная компания. Я ловил рыбу, а один из выпивох, приплыв с противоположного берега, стал плескаться прямо возле поплавка моей удочки. Я попросил его отодвинуться от поплавка. Он выбрался на берег и тут же пустил в ход кулаки. От удара я упал, очки полетели в воду и утонули. Сын Юрий в то время находился в Бершади в отпуске, и я, вернувшись домой, попросил его помочь найти очки. Мы вместе отправились на речку. Сын шел метрах в двухстах от меня. Я увидел компанию мужчин, которые сидели и выпивали. Среди них узнал своего обидчика. Крикнул об этом Юре и в считанные секунды получил удар от одного из мужчин. Лицо залило кровью, я упал, но два человека продолжали бить меня по голове.

Юра стал защищать меня от пьяных. Пре­дупредил нападавших, что он офицер спецназа. Однако вместо того, чтобы прекратить безобразие, молодчики пошли на него с палками. Двенадцать человек на одного! Он хорошо владел приемами рукопашного боя, но сдерживал себя, чтобы никого не искалечить. Я велел сыну отступить и вызвать милицию. Милиция приехала в считанные минуты. Забрала двух виновников драки.

Во время стычки я потерял сознание и очнулся лишь в больнице. У меня диагностировали закрытую черепно-мозговую травму и сотрясение мозга, перелом носа и еще много увечий. А Юра весь был в ссадинах и кровоподтеках. Казалось бы, милиция должна была представить Юрия к награде, ведь он, пытаясь прекратить хулиганские действия, вступил в неравный бой с двенадцатью пьяными мужиками! Но нас с сыном обвинили в том, что именно мы спровоцировали драку. Юре даже было предъявлено обвинение в нанесении легких телесных повреждений одному из злоумышленников. Следователи, занимавшиеся этим делом, пытались заставить нас забрать заявление, шантажировали, угрожали, запугивали — дескать, я еще не знаю, с кем связался… Милиция делала все, чтобы выгородить пьяных хулиганов. Часто после разговора со следователями я вынужден был писать жалобы на них в областную милицию, прокуратуру. Однако никто так и не понес наказание за сокрытие преступления пьяной компании.

— Уголовное дело против ваших обидчиков все-таки было возбуждено?

— Лишь спустя год после случившегося. Нанесенные мне телесные повреждения все-таки признали тяжкими. Отдуваться за злодеяния пьяной компании пришлось одному из нападавших, а его приятели проходили по уголовному делу свидетелями. Мужчину приговорили к пяти годам лишения свободы с испытательным сроком три года.

На судебном заседании, 15 мая прошлого года, я узнал от прокурора, что мой сын находится в служебной командировке. Тогда и понял, что Юрий в Донбассе, в зоне АТО. У меня сильно поднялись давление и уровень сахара в крови, я вынужден был покинуть зал суда. Присутствовать на вынесении приговора не смог… Тем не менее судья продолжил заседание и вынес приговор, хоть и не должен был этого делать без присутствия потерпевшего — это оговорено в Уголовно-процессуальном Кодексе Украины. О вынесении приговора я узнал совершенно случайно, его копию в суде мне отдавать не спешили. Может быть, для того, чтобы я не успел подать апелляцию? Но я успел! Апелляционный суд удовлетворил мою жалобу на то, что за совершенное против меня и моего сына преступление никто фактически никакого наказания не понес, и постановил рассмотреть дело в другом районном суде.

— Злоумышленники, очевидно, какие-то важные персоны?

— Да нет, обычные люди, просто лишнего выпили. Предполагаю, что милиционеры заставили их дать крупную взятку, чтобы не сидеть в тюрьме десять лет. Сейчас уголовное производство по нанесению мне тяжких телесных повреждений рассматривается в Тростянецком районном суде. На первом заседании судья вернула обвинительное заключение прокурору и следователям, чтобы они его доработали. Однако впоследствии все осталось прежним, и снова в деле один фигурант.

Я ведь не требую ничего особенного — лишь расследовать уголовное производство по закону и наказать виновных. В том числе и работников правоохранительных органов, которые затягивали расследование и даже не пытались узнать, что произошло на самом деле. На могиле сына я поклялся, что доведу дело до конца, чего бы мне это ни стоило. Однако мешают ложь, коррупция, взяточничество — от них наша правоохранительная система пока так и не избавилась. Вот я и решил прибегнуть к крайним мерам…

От рокового шага меня уберег один высокий милицейский чин из областного управления милиции, прибывший вместе с бойцами самообороны — винницкой и бершадской. Он пообещал, что разберется с моим делом. А что тут разбираться? Надо действовать! Кроме того, жуткий беспредел творится в Бершади и по другим уголовным производствам. На днях мы вместе с представителями общественного совета при районной администрации, взяв незаконные решения по нашим резонансным делам, отправились в Киев. Побывали в Министерстве внутренних дел, Генеральной прокуратуре. Надеемся, что бездеятельность стражей порядка и нарушение ими законов будут наказаны.

А умереть я не боюсь, как и те парни, которые защищают нашу родину на востоке. Только больно осознавать, что они отдают жизнь за отчизну, в которой ничего не меняется…

— Юрия эта ситуация сильно угнетала?

— Конечно! Всякий раз, получив повестку в суд, он докладывал своему командиру об этом и вынужден был отлучаться со службы, чтобы ехать в Бершадь. У меня остались некоторые заявления в правоохранительные органы, написанные его рукой. Перечитываю их и удивляюсь, как четко и лаконично он излагал свои мысли. Мне дороги эти документы, ведь они — тоже память о сыне.

Юра всегда спешил на помощь слабым и беззащитным. Еще будучи школьником, он защитил девушку, к которой приставали три хулигана.

— Вы поддерживаете отношения с сослуживцами сына?

— Мы видимся, перезваниваемся. Однополчане сына приезжали в столицу, когда министр обороны вручал нам Юрину награду. Ребята не раз навещали нас в Бершади. Побывали и на открытии мемориальной доски в школе, которую окончил сын. Благодарен им за то, что здорово помогают семье Юры. А недавно они сообщили нам, что заказали памятник и вскоре установят его на могиле сына…

*"Побратимы Юры вспоминали, что он никогда не прятался за их спинами, в бой всегда шел первым. Да и в мирной жизни спешил на помощь слабым и беззащитным", — говорят родные (на фото — жена и отец погибшего офицера)

Виняткова мужність бійця спецназу

11 вересня 2014 року / Центральний друкований орган Міністерства оборони України “Народна Армія” № 55 (5288)

Саме так характеризують друзі та бойові товариші заступника командира загону спеціального призначення з Кіровограду підполковника Юрія Коваленка.

За багато років бойової служби в лавах 3-го окремого полку спеціального призначення він став справжнім професіоналом та талановитим командиром. Вимагав від бійців досконало оволодівати всіма видами зброї та бойової техніки, вивчати тактику, мінно-вибухову справу, опановувати рукопашний бій, а також навчав підлеглих науці виживання в екстремальних умовах та решті хитрощів військового мистецтва, вкрай необхідних спецпризначенцю на війні.

Вже після першого бойового зіткнення із терористами в зоні АТО бійці підійшли до нього і сказали: “Спасибі, командире, що в мирний час ви ганяли нас до сьомого поту. Чи могли ми уявити, що ви реально готували нас до справжньої війни…”

Народився Юрій Коваленко в місті Бершадь на Вінниччині в родині офіцера-підводника. Після випуску з Одеського інституту Сухопутних військ молодий лейтенант потрапив на Дніпропетровщину до лав одного із полків 93-ї мотострілецької дивізії. Згодом військова доля закинула Юрія на Кіровоградщину, де він пройшов шлях від командира групи до заступника командира загону спеціального призначення.

– Він завжди був надійним та порядним, – згадує його колишній командир роти майор Олег Семенчук, який нині проходить службу в Кіровоградському гарнізоні. – Я пишаюсь своїм колишнім підлеглим і мені дуже приємно, що він став справжнім бойовим командиром, однак війна забирає найкращих…

З перших тижнів проведення АТО Юрій Коваленко зі своїм загоном виконував бойові завдання з охорони важливих об’єктів, супроводжував військові вантажі, неодноразово брав участь у рейдах, зачистках та інших бойових операціях.

Одного разу підрозділ Коваленка вирушив назустріч розвідувальній групі, яка після десантування вступила в бій із терористами. Останні своєю чергою намагалися влаштувати засідку для української колони. Однак розвідники порушили ворожі плани, відкривши вогонь по лісосмузі. У тому бою наш герой врятував пораненого солдата, відтягнувши його з-під вогню. Пізніше на місці засідки розвідники знайшли ручні гранатомети та піхотні вогнемети “Шмель” (РПО), які готувались для знищення нашої техніки.

Вище командування довірило Коваленку, який продемонстрував свої лідерські здібності в бойових умовах, очолити зведений розвідувальний загін, до складу якого входили спецпризначенці та воїни окремої механізованої бригади. Під його проводом розвідувальний загін, попри затятий опір терористів, з боями вийшов на визначений рубіж та закріпився на ньому. Такий маневр забезпечив прохід підрозділів Збройних Сил України та прикордонників для прикриття державного кордону України. За це офіцер був удостоєний військового звання “підполковник”.

Особисто ним було сплановано та реалізовано прорив розвідувального загону крізь бойові порядки терористів у район населеного пункту Ізварине та перекриті основні напрямки висування сил супротивника, зброї та бойової техніки на територію України.

– У бойових сутичках підполковник Коваленко ніколи не ховався за спини солдатів, завжди йшов у бій першим. Він особисто знищив біля п’ятнадцяти озброєних до зубів терористів, – згадують його бойові товариші.

В одному із запеклих боїв розвідувальний підрозділ потрапив під шалений мінометний обстріл терористів, під час якого підполковник Юрій Коваленко загинув від важких поранень.

За мужність та героїзм, виявлені при захисті суверенітету та територіальної цілісності України, заступника командира загону спеціального призначення підполковника Юрія Коваленка представлено до звання Героя України (посмертно).

Валентин ШЕВЧЕНКО,
Кіровоград